Завдання для дистанційного навчання

 7 клас

30 січня
(понеділок)

Квіти у полі, там де Крути...

(урок мужності)

Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить в знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі,— присвячується.

Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас, — життя,— присвячується.

Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути і викреслити з своєї пам'яті та історії, героям, що впали в страшному бою під Крутами,— присвячується.

29  січня  –  День  пам’яті  героїв  Крут  –  саме  там, у 1918 році відбувся  бій,  що  на  довгі  роки  став  одним  із  символів  боротьбиукраїнського народу за свободу і незалежність.

29 січня 1918 року назва невеликої станції Крути, що розташована на Чернігівщині уздовж лінії Бахмач-Київ,  ознаменувала відлік нового духовного  злету  нації,  який  уже  протягом  майже  століття  є  національним символом для десятків поколінь борців за свободу та незалежність.

Йшов  1918  рік.  Четвертим  Універсалом  Центральна  Рада  проголосила Українську  Народну  Республіку  самостійною,  ні  від  кого  незалежною, суверенною  державою.  Проте  більшовицька  влада  не  хотіла  так  просто віддавати  свого  «молодшого  брата».  Після  захоплення  Харкова  та  Полтави більшовики  спрямували  своє  п’ятитисячне  військо  на  Київ  під  проводом Муравйова.

На  той  час  в  Центральній  Раді  не  було  армії.  Основна  її  частина  була розбита  більшовиками,  а  інша  перейшла  на  бік  червоних,  спокусившись фальшивими обіцянками.

У той важкий і грізний час на оборону рідного краю стали лише невеликі частини ідейних борців. У Києві сформувався курінь із студентів та учнів гімназії. Їх було 300.

Наступав  холодний  ранок  29  січня  1918  року.  О  9.00  годині розвідка донесла, що більшовики наступають. Молоді герої стали готуватися добою.  Юнаки  мужньо  відбивали  атаки  ворога,  не  залишаючи  своїх  позицій.

Проти них наступали матроси Балтійського флоту – їх було майже 5 тисяч старих вояків, а борців за волю України біля 600.

Бій  був  запеклий  і  тривав  до  полудня.  Молоді  воїни  билися відчайдушно, виявляли зразки хоробрості.

Земля дрижала. Схід вогнем горів,
Сурмили сурми. Гримали гармати.
А в їх очах, вогнистих та завзятих
Палав святий, благословенний гнів.

Сили  були  надто  нерівні.  Побачивши  безперспективність подальшої битви, комендант юнацького куреня дав наказ відступати. Але поки це  слово  дійшло  з  одного  боку  колії,  де  були  юнаки  старшинської  школи,  на протилежний бік до студентів, хтось замінив слово «відступати» на «наступати».

Юнаки-курсанти  відійшли  назад,  а  студенти  кинулись  вперед.  На  смерть… Пішли  на  ворога  з  багнетами,  бо  набоїв  уже  не  було.  І  падали,  падали  у нерівному бою. Коли зачорніла ніч, на крутянських полях лежали сотні трупів.

35  забрано  в  полон,  двадцять  сім  здорових  і  вісім  поранених. Довго  і  жорстоко  катували  їх.  Та  не  впали  на  коліна,  не  просили  пощади  і помилування.  Мужньо  зустріли  вирок:  поранених  відправити  до  Харкова, розстріляти. Наближалася страшна хвилина для засуджених. Один починає, всі інші  підхоплюють  «Ще  не  вмерла  Україна».  І  вже  лежать  тіла  юнаків  на  снігу, политому їхньою кров’ю.

П’янила ниву кров їх чиста
Звершилося: вже бій стихав,
І впали всі героїв триста!
Останніх, смілих – гнів садиста
В полоні всіх закатував.

Селяни  з  навколишніх  сіл  забрали  їхні  тіла,  поховали  за  християнським звичаєм. 1 березня 1918 року, після звільнення Києва, було закуплено 200 домовин для перевезення тіл загиблих. Після тривалих розшуків за допомогою місцевих селян були знайдені ями, в яких лежали тіла героїв. Однак усіх загиблих знайти не вдалося.

19  березня  1918  року  до  Києва  приїхав  сумний  поїзд.  Убитих  було поховано  у  спільній  могилі  на  Аскольдовій  горі  –  на  аристократичному кладовищі  в  центрі  Києва.  Увічненням  цього  є  відома  поезія  Павла  Тичини «Пам’яті тридцяти».

Кров під Крутами  не була пролита марно. З неї, наче з безсмертя, розцвітають  пелюстки  Волі.  Вже  29  січня  1919  року  на  роковини  бою  під Крутами,  до  Аскольдової  могили  героїв  прийшли  студенти  й  гімназисти.  Вони дали клятву на вірність Україні, на вірність тим ідеям, за які  життям заплатили герої.

 Слово  про  загиблих  виголосив  професор  Михайло  Грушевський.  Він, зокрема, сказав: «Стримайте ж Ваші сльози, які котяться! Ці юнаки поклали свої голови  за  визволення  Вітчизни,  і  Вітчизна  збереже  про  них  вдячну  пам’ять  на віки вічні!».

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу.

В  масштабах  всесвітньої  історії  ця  битва  зовсім  невеличка.  Вона  не  є  зразком військового мистецтва. Просто це – символ нескореного духу нашої нації. Нехай пам'ять про наших героїв, що загинули під Крутами, буде вічною. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.

Слава, слава Україні і її народу,
Що своїм життям безцінним захищав свободу,
Що довідну самостійність розумом відстояв,-
Тричі слава Україні і її героям!